До 1 квітня згадуємо легендарну історію від одного з інструкторів 63 бригади. Не можемо гарантувати її достовірність на 100%, але обіцяємо, що вона вас розсмішить😊

«Після анексії Криму нашу бригаду вивели на територію материкової України, в Миколаїв. Організувати все на тимчасовому пункті постійної дислокації було непросто – хлопці втомились і вирішили трішки відпочити. Але двоє конкретно загуляли…

В такому трішки «фестивальному» стані вони в третій ночі залізли в частину, пов’язали строковика на КПП і подзвонили комбригу: «Пане командир, ми захопили військову частину!». Той, звісно, в шоці: «Ви що, покидьки, подуріли?! Я зараз вас позабиваю! Йдіть спати, придурки!».

Але ці двоє не заспокоїлись. Вони залізли ще у військовий шпиталь, теж роззброїли там сплячого охоронця і знову дзвонять: «Пане командир, тут взагалі клас – ми захопили військовий шпиталь!». Він не витримує: «Ну все, мразі, вам труба!».

Наступного ранку на шикуванні командир виводить цих нічних месників на середину плацу і спокійним серйозним голосом каже: «Панове, ось ці двоє потужних бійців, ці ніндзі, поки ви спали, захопили вночі дві військові частини – навели там кіпішу на пів Миколаєва». І дає команду начальнику персоналу військової частини – вписати одному у військовий квиток посаду «ніндзя», другому «старший ніндзя», а начальнику служби РАО видати їм нунчаки, катану і сюрикени.

Начальник служби РАО поїхав на ринок «Колос», щоб скупитись, а начальник персоналу реально вписав їм ці посади, проштампував. І вони на плацу почали тренуватися. Видовище, звісно, убоге, але веселе.

І тут раптом приїжджає якийсь полковник з перевіркою. Заходить на територію військової частини і бачить, як два військовослужбовця крутять нунчаки, бігають з катаною по плацу і швиряють сюрикени.

«Що у вас тут відбувається?! – не розуміє він. – Ви хто, бл**ть, воїни? Що за створіння такі? Спайдермени, дедпули?». А ті спокійно відповідають: «Я – ніндзя, а я – старший ніндзя». Полковник не вірить: «Ви що, придурки, наковтались чогось? Ану покажіть воєннікі!». Ті показують документи – там все чітко прописано, навіть зброя вказана, печатки стоять.

Полковник забуває, для чого приїхав, мовчки розвертається, виходить за КПП і їде.

Ну а ці доблесні воїни були ще відряджені боротися з мухами в туалеті. Туди, щоб зайти, треба було сокирою махати. Їм довелось катаною і сюрикенами…»