Восени 1914 року в закарпатських селах Горонда та Страбичів відбувалося щось незвичне для австрійської армії. Кілька тисяч добровольців вчилися стріляти й марширувати під українські команди.
Ще влітку цих людей ніхто не сприймав як військову силу. Студенти, гімназисти, вчителі, селянські сини — і раптом окрема частина у складі однієї з найбільших армій Європи.
Розберемо, як постав легіон Українських січових стрільців, хто ним керував і яким було його реальне місце в австро-угорській військовій машині.
Як виникла ідея власної частини
Австро-Угорщина не роздавала національним рухам збройні формування з доброти. Тут спрацював збіг інтересів.
Відень готувався до війни з Росією й потребував лояльного населення в прифронтовій Галичині. Українські політики, своєю чергою, роками шукали спосіб створити хоч якесь власне військо.
Підготовча база
За кілька років до війни в краї вже існувала мережа організацій із фактично військовим вишколом. «Сокіл», «Січ», «Пласт» готували молодь фізично й організаційно.
1912 року у Львові засновують товариство «Січові стрільці» з відкрито військовою метою. До 1914 року подібні гуртки діяли по всій Галичині.
Саме ці люди відгукнулися першими. Вони вже вміли шикуватися, підкорятися команді й поводитися зі зброєю.
Головна українська рада
2 серпня 1914 року у Львові представники українських партій утворили спільний політичний орган. Через кілька днів при ньому виникла Українська бойова управа на чолі з Кирилом Трильовським.
Управа стала посередником між добровольцями й австрійським командуванням. Вона відповідала за набір, політичний нагляд і представництво інтересів формування.
6 серпня 1914 року пролунав заклик вступати до легіону. Відгук виявився значно потужнішим, ніж очікували навіть самі організатори.
Готовність не приходить у момент кризи. Вона або накопичена заздалегідь, або її немає взагалі.
Набір і перші обмеження
За різними оцінками, зголосилося від 25 до 30 тисяч добровольців. Австрійське командування дозволило прийняти близько 2,5 тисячі.
Причина була суто політичною. Польські кола в австрійській адміністрації рішуче виступали проти появи великої української військової сили в Галичині.
Умови, поставлені Віднем
Австрійці висунули кілька вимог перед офіційним визнанням формування. Основні виглядали так:
- Обмеження чисельності до кількох тисяч осіб.
- Складання присяги на вірність цісарю Францу Йосифу I.
- Підпорядкування австрійському військовому командуванню.
- Призначення частини командного складу з австрійських офіцерів.
- Розміщення на вишкіл поза межами Галичини.
- Оснащення застарілою зброєю — гвинтівками системи Верндля зразка 1870-х років.
Останній пункт був принизливим. Стрільці отримали однозарядні гвинтівки в час, коли решта армії користувалася магазинними «манліхерами».
Присяга відбулася наприкінці серпня 1914 року в Стрию. Після неї частину відправили на вишкіл до Закарпаття.
Місце легіону в австро-угорській армії
Формально легіон мав статус окремого підрозділу в складі збройних сил Австро-Угорщини. Фактично його становище було особливим.
Що відрізняло формування
Головні відмінності від звичайних частин цісарської армії:
- українська мова команд і внутрішнього діловодства;
- козацькі назви звань — ройовий, чотар, сотник, отаман;
- власна символіка та шапка-мазепинка як розпізнавальний знак;
- добровольчий, а не призовний принцип комплектування;
- політичний нагляд з боку української цивільної структури;
- висока частка людей з освітою серед рядового складу.
Останній пункт створював парадоксальні ситуації. Рядовий стрілець нерідко мав університетську освіту, тоді як австрійський офіцер сусіднього полку — лише кадетську школу.
Організаційна структура
| Елемент | Характеристика |
|---|---|
| Початкова чисельність | близько 2 500 осіб |
| Основна одиниця | курінь, приблизно 500 осіб |
| Менші підрозділи | сотня, чота, рій |
| Кількість куренів | від двох до трьох залежно від періоду |
| Підпорядкування | австро-угорське командування |
| Політичний орган | Українська бойова управа |
Чисельність постійно змінювалася. Після важких боїв 1916 року формування фактично комплектувалося заново, а кількість підрозділів переглядали.
Ставлення австрійського командування
Воно було стриманим, а часом і недовірливим. Легіон використовували на найважчих ділянках, але не поспішали розширювати.
Постачання лишалося другорядним. Зброю кращих зразків стрільці нерідко здобували як трофеї, а не отримували зі складів.
Водночас австрійці цінували бойові якості формування. Після Маківки ставлення помітно змінилося, а після Лисоні легіон визнали повноцінною бойовою одиницею.
Командування легіону
Історія командного складу була неспокійною. Австрійці кілька разів змінювали керівників, а частина офіцерів гинула або потрапляла в полон.
Перші командири
Першим командантом став Михайло Галущинський — педагог, який до війни очолював «Пласт». Він керував формуванням на етапі створення та вишколу.
Після нього формуванням у різні періоди керували Григорій Коссак, Степан Шухевич, Антін Варивода, Осип Микитка. Кожна зміна зазвичай супроводжувалася внутрішніми суперечками щодо політичної лінії.
Найвідоміші постаті
Дмитро Вітовський командував сотнею, а після війни очолив військо ЗУНР під час Листопадового чину 1918 року.
Осип Букшований, Василь Вишиваний, Гриць Коссак — імена, які знали в кожній сотні. Окремо стоїть Вільгельм Габсбург, він же Василь Вишиваний, — австрійський ерцгерцог, який вивчив українську й став прихильником української справи.
Серед командного складу були й жінки. Олена Степанів отримала звання хорунжої й командувала чотою — випадок унікальний для європейських армій того часу.
Формування визначають не накази згори, а те, ким виявляються люди, коли наказів немає.
Бойовий шлях
Легіон воював переважно проти російської армії. Головними театрами стали Карпати, Галичина й Поділля.
Перші бої в Карпатах
Восени 1914 року стрільці отримали завдання утримувати гірські перевали. Умови були жахливими: гори, холод, застаріла зброя, брак досвіду.
Ці бої дали формуванню перший бойовий досвід і перші втрати. Австрійське командування переконалося, що легіон здатний воювати.
Маківка
Бої на горі Маківка в квітні‒травні 1915 року стали переломними для репутації формування. Стрільці кілька днів утримували позиції проти переважаючих російських сил.
Гора кілька разів переходила з рук у руки. Втрати були важкими, але позиції вдалося втримати до підходу підкріплень.
Після Маківки про легіон заговорили як про повноцінну бойову частину. Ця битва стала центральним епізодом стрілецької міфології.
Лисоня
Серпень‒вересень 1916 року приніс найтяжчі втрати. Бої за гору Лисоня біля Бережан фактично знищили формування як бойову одиницю.
За різними оцінками, з боїв вийшло кілька десятків боєздатних стрільців із кількох сотень. Легіон довелося формувати наново.
Конюхи та подальші події
У липні 1917 року під час боїв біля Конюхів значна частина стрільців потрапила в російський полон. Це був другий удар за неповних два роки.
1918 року відновлений легіон служив на Наддніпрянщині, зокрема на Херсонщині. Восени того ж року стрільці повернулися до Галичини й узяли участь у Листопадовому чині у Львові.
Культурна спадщина
Тут внесок легіону виявився не меншим за військовий. При формуванні працювала Пресова квартира — фактично творчий осередок.
Там служили художники, письменники, фотографи, музиканти. Вони залишили корпус пісень, малюнків і фотографій, який досі лишається унікальним для тієї доби.
Стрілецька пісня стала окремим пластом української музики. Найвідоміша — «Ой у лузі червона калина», яка сьогодні звучить далеко за межами історичного контексту.
Від легіону до армії
Восени 1918 року Австро-Угорщина розпалася. Легіон УСС став одним із джерел формування Української Галицької армії.
Тут важливо не плутати дві структури. Легіон УСС — це галицьке формування 1914 року у складі австрійської армії.
Корпус Січових стрільців Євгена Коновальця — окреме київське формування 1917‒1919 років у складі армії УНР. Його створювали з полонених галичан і наддніпрянців.
Головні акценти теми
Легіон Українських січових стрільців був компромісом. Австрія дала легальний статус і зброю, але жорстко обмежила чисельність і тримала формування на другорядному постачанні.
Попри це стрільці зробили головне. Вони довели, що українці здатні створити сучасну військову частину з власною мовою, символікою та командуванням.
Ціна виявилася високою: Маківка, Лисоня й Конюхи двічі знищували формування майже повністю. Але саме цей досвід став основою для Галицької армії 1918 року.
Якщо тема цікава глибше, наступний крок — розібрати окремо символіку формування та історію стрілецьких пісень. Там видно, як військова частина перетворилася на культурне явище.
