Восени 1918 року Австро-Угорщина розсипалася за кілька тижнів. Мільйони солдатів раптом виявилися вояками армії, якої більше не існувало.
Для українців Галичини це був шанс і величезний ризик одночасно. Треба було за лічені дні створити власну державу й власне військо, бо сусід уже висував претензії на ті самі землі.
Розберемо, як постала Українська Галицька армія, з кого вона складалася та який шлях пройшла за неповні два роки.
Українська Галицька армія: з чого все почалося
Галицька армія народилася не за столом у міністерстві. Її основою стали люди, які вже мали фронтовий досвід Першої світової війни.
Листопадовий чин 1918 року
У ніч проти 1 листопада 1918 року українські військові взяли під контроль Львів. Операцію підготував і очолив сотник Дмитро Вітовський.
Українські відділи зайняли ратушу, казарми, пошту, вокзал і банки. У місті майже без пострілів змінилася влада.
13 листопада проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Уже за кілька днів у Львові почалися вуличні бої з польськими формуваннями.
Закон про мобілізацію ЗУНР
Власного війська в держави спершу не було. Наявні сили складалися з окремих загонів загальною чисельністю кілька тисяч бійців.
13 листопада 1918 року уряд ухвалив рішення про загальну мобілізацію. Край поділили на військові округи й повіти, які відповідали за набір і постачання.
Мобілізація спрацювала на диво швидко. Уже взимку армія зросла до кількох десятків тисяч вояків, а згодом її чисельність оцінювали в 70‒75 тисяч осіб.
Ця цифра добре показує, наскільки серйозно галичани поставилися до захисту власної держави.
Як формувалася галицька армія
Побудувати армію з нуля складно. Проте ЗУНР мала ресурс, якого бракувало багатьом: тисячі досвідчених вояків і сталу традицію самоорганізації.
Основа: Січові стрільці та вояки колишньої армії
Кістяком нового війська стали Українські січові стрільці. Вони мали бойовий досвід, власні традиції та сформований офіцерський корпус.
Поруч із ними до лав ставали українці, які роками служили в австро-угорській армії. Люди приходили зі своїми навичками артилеристів, кулеметників, саперів і зв’язківців.
Це приблизно як зібрати завод із робітників, що вже працювали на схожому виробництві. Техніку й порядки вони знали, бракувало тільки спільної системи управління.
Проблема командного складу
Найгостріше відчувався брак штабних старшин. За часів Австро-Угорщини українців рідко допускали до вищих командних посад.
Вихід знайшли компромісний. На службу запрошували досвідчених офіцерів колишньої австрійської армії, зокрема й неукраїнців, які погоджувалися працювати на нову державу.
Командувачі армії змінювалися часто. Цю посаду послідовно обіймали Михайло Омелянович-Павленко, Олександр Греков, Мирон Тарнавський та Осип Микитка.
Від бойових груп до корпусів
Перші місяці військо складалося з окремих бойових груп, названих за місцевостями. Перехід до регулярної структури відбувався поступово:
- Листопад 1918 року — створення окремих бойових груп навколо Львова.
- Грудень 1918 року — об’єднання груп у єдиний фронт із спільним командуванням.
- Січень 1919 року — початок реорганізації війська в корпуси.
- Весна 1919 року — формування трьох корпусів, кожен із чотирьох бригад.
- Літо 1919 року — закріплення назви Українська Галицька армія.
Бригада стала основною тактичною одиницею. До її складу входили курені піхоти, артилерійський полк, кіннота та допоміжні підрозділи.
Армія мала навіть власну авіацію. Летунський відділ виконував розвідувальні завдання й перевозив пошту між штабами.
Армію творять не накази, а люди, готові прийти на збірний пункт. Усе інше — лише питання часу й організації.
Бойовий шлях галицької армії в 1919 році
Війна з Польщею тривала від перших днів існування ЗУНР. Основні події того року зручно розглянути в хронології.
| Період | Подія | Результат |
|---|---|---|
| листопад 1918 | бої за Львів | відхід українських військ із міста |
| грудень 1918 ‒ січень 1919 | облога Львова | фронт стабілізувався |
| лютий ‒ березень 1919 | Вовчухівська операція | успішний наступ, зупинений через перемир’я |
| квітень ‒ травень 1919 | польський наступ | втрата значної частини території |
| червень 1919 | Чортківська офензива | просування на понад сто кілометрів |
| липень 1919 | відхід за Збруч | перехід армії на Наддніпрянщину |
Таблиця показує головну особливість тієї війни. Галичани воювали вправно, але щоразу впиралися в брак набоїв і зовнішню політику.
Вовчухівська операція
Наприкінці лютого 1919 року українські війська перерізали залізницю Львів ‒ Перемишль. Польський гарнізон Львова опинився під загрозою оточення.
Наступ зупинила не поразка на полі бою. Втрутилася місія Антанти, яка змусила сторони до перемир’я, і поляки використали паузу для підтягування резервів.
Чортківська офензива
У червні 1919 року армія перейшла в наступ під командуванням Олександра Грекова. Маючи менше війська й набоїв, галичани відкинули противника на понад сто кілометрів.
Наступ видихнувся через порожні склади. На одну гвинтівку подекуди лишалося по кілька набоїв, і продовжувати операцію стало неможливо.
Відхід за Збруч
У липні 1919 року армія перейшла Збруч. Разом із військом на Наддніпрянщину рушили уряд ЗУНР і тисячі цивільних біженців.
Через річку переправилися близько 50 тисяч осіб. Це була, мабуть, найбільш боєздатна українська сила того періоду.
Українська Галицька армія на Наддніпрянщині
Об’єднання двох українських армій виглядало логічним кроком. На практиці воно виявило різницю в досвіді, традиціях і поглядах на війну.
Спільний похід на Київ
У серпні 1919 року українські війська рушили на Київ. 30 серпня галицькі частини вступили до міста.
Наступного дня до Києва з іншого боку увійшли денікінці. Замість очікуваного тріумфу армія отримала нового супротивника й наказ уникати бою.
Епідемія тифу й трагічний фінал
Восени 1919 року армію підкосила епідемія плямистого тифу. Хвороба вивела з ладу десятки тисяч вояків, і боєздатних частин лишилися одиниці.
На стан війська вплинуло кілька чинників:
- катастрофічна нестача медикаментів, теплого одягу й харчів;
- відсутність власного тилу та промислової бази після втрати Галичини;
- блокада з боку сусідів, яка унеможливлювала постачання набоїв;
- політичні суперечності між керівництвом ЗУНР і УНР;
- необхідність воювати одразу проти кількох противників.
У листопаді 1919 року рештки армії уклали угоду з денікінцями. Навесні 1920 року частину військ перетворили на Червону Українську Галицьку армію, яка невдовзі розпалася.
Більшість вояків опинилися в таборах для інтернованих. Частина згодом продовжила боротьбу в підпіллі або емігрувала.
Що дала галицька армія визвольним змаганням
Досвід ЗУНР показав, що українці здатні швидко створити регулярне військо. Армія тримала фронт проти сильнішого противника понад вісім місяців.
Вона залишила по собі й практичну спадщину. Українська військова термінологія, традиція бригадної структури та пам’ять про Листопадовий чин живуть і сьогодні.
Поразка армії не завжди означає поразку ідеї. Часто саме такий досвід стає фундаментом для наступних поколінь.
Українська Галицька армія проіснувала менше двох років. За цей час вона пройшла шлях від кількох сотень вояків у Львові до 70-тисячного війська з корпусами, артилерією та авіацією.
Історія УГА добре нагадує просту річ: держава починається там, де знаходяться люди, готові її захищати. Погортайте карту тих подій — і відстані, які проходили галицькі курені за тиждень, вразять не менше за самі бої.
